Мовленнєво-творча діяльність

Мовленнєва творчість — один із найскладніших видів дитячої твор­чості.

Мовлення — важливий компонент різноманітних видів творчої діяль­ності дітей. Тому складно виокремити у спостереженні та аналізі, напри­клад, процесу малювання, пов’язаного з коментуванням дитиною своїх дій, створюваного сюжету (який народжується одночасно на двох рів­нях — вербальному й образотворчому), межі кожного виду творчої діяльності. Слово підштовхує, збагачує, стимулює рухи рук, потік дум­ки, а зображення, що виникають, спонукають до нових словесних об­разів. І слово, і зображення є однаково значущими для дитини засобами творення художнього образу, вираження свого стану, почуттів, відобра­ження самостійної думки. Творча розповідь і мовленнєве вправляння як компоненти різних видів дитячої діяльності — це різні рівні словесної творчості.

Мовленнєво-творча діяльність - це складання різних типів зв’яз-них висловлювань, за допомогою яких дитина виражає власні почуття, уявлення, навіяні художніми творами, сприйняттям навколишнього світу. Як складова частина різних видів діяльності (гри, малювання, констру­ювання, театралізації, спілкування), мовленнєво-творча діяльність не зав­жди завершується складанням твору, який би відповідав певним літепатурним та монним нормам, оскільки дитина не ставить перед собою таке завдання. Мовленнєві завдання підпорядковуються меті, змісту загальної діяльності, що зумовлює вибір мовленнєвих дій.

Словесна творчість як первинна форма літературної творчості — це спеціально організований мотивований процес складання дитиною твору в будь-якій формі висловлювання, що відповідає певним літературним

нормам.

Процес словесної творчості орієнтований на складання дитиною твору, тобто на досягнення певного результату. Мотиваційна настанова, що активізує мовлепнєво-творчий процес, виявляється в бажанні за влас­ною ініціативою брати участь у вирішенні завдань, запропонованих дорослим; у творчій продуктивності — здатності складати кілька варіантів творів на одну тему; в ігровій настанові, прагненні перемогти у зма­ганні (хто складе найцікавішу казку). У цій ситуації найчастіше твор­чий процес спрямовується педагогом, що дає змогу поєднати навчання й активну творчу мовленнєву практику.

Залежно від умов, в яких відбувається творчий процес, розрізняють мовленнєву творчість в умовах навчання і в ситуації ініціативної творчої діяльності (табл. 38), в яких по-різному виявляється активна позиція дитини щодо процесу словесної творчості, роль педагога в ке­руванні творчим процесом (ТП), відповідність складеного дитиною твору літературно-мовленнєвим нормам (жанру, структурній формі, граматиці висловлювання), орієнтованість на кінцевий результат, можливість різно­манітних варіацій розвитку творчої ідеї.

В умовах організованого навчання ініціатива майже завжди йде від вихователя, який заздалегідь планує зміст заняття, тему, навчальні зав­дання. Завдяки майстерності, зацікавленості педагога діти включаються у творчий процес, відгукуються на його пропозицію «Давайте приду­маємо…». В ініціативній творчості дитина вільна і звертається до твор­чої діяльності лише тоді, коли насправді відчуває нагальну потребу творити.

Заняття майже завжди зорієнтовані на кінцевий результат — скласти оповідання на тему, розповідь за картиною, казку за набором іграшок тощо. Вся попередня робота на занятті налаштована на підготовку дітей до створення творчого продукту (орієнтування в певній темі, актуаліза­ція словника, граматичні вправи, естетично-емоційне збудження), при­чому вихователь, керуючи творчою діяльністю дітей, прагне складені дітьми твори викориєтовувати згідно з літературно-мовленнєвими нор­мами. Саме цим пояснюється його активне втручання в дитячу роз­повідь: вказівки, навідні запитання, пропозиція скласти кілька варі­антів, тактовні виправлення, доповнення, підказки тощо.

В ініціативній творчості дитина зосереджена переважно на самому творчому процесі, в якому вона — головна фігура, її цікавить сюжет, літературна чи ігрова інтрига, події, які вона собі уявляє. Дитина діє самостійно і будь-яке втручання педагога з метою вдосконалити ре­зультат може загальмувати творчий процес, а іноді й зупинити його. У власну творчість дошкільник переносить здобуті раніше знання, вміння, навички. Що вище рівень підготовленості, обізнаності дитини, то якіс­нішою, яскравішою й оригінальнішою буде її спонтанна творча діяль­ність.

Під час заняття педагог намагається задіяти всі структурні частини творчого процесу: зародження задуму, пошук засобів вирішення твор­чого завдання, реалізація задуму, оцінка творчого продукту, співвідне­сення його із задумом. На кожному етапі він прагне продемонструвати дітям різні варіанти вирішення творчого завдання, різні способи збага­чення творчого процесу.

В ініціативній творчості структура творчого процесу може порушу­ватись, адже діяльність дитини імпульсивна, подібна грі, яка не завжди завершується певним результатом. Якщо на занятті діти мають мож­ливість почути кілька варіантів складених товаришами розповідей, які вихователь може зафіксувати за допомогою диктофона, магнітофона, записати на аркуші, то мовленнєво-творчі дії дошкільника в його са­мостійній діяльності буває важко зафіксувати. За контекстом ці записи здебільшого не мають сенсу, адже вони пов’язувалися з ігровими, обра­зотворчими, конструктивними діями, в яких виокремити «суто мовлен­ня» іноді буває неможливо. Отже, умови здійснення творчого процесу істотно впливають на його зміст і рівень якості.